CANactions

«Смерть і життя великих американських міст» Джейн Джейкобс: передмова до українського видання

Ілюстрація Наталі Шульги
«Смерть і життя великих американських міст» Джейн Джейкобс: передмова до українського видання
Наталя Отріщенко
Це дуже символічно — працювати над перекладом книги Джейн Джейкобс у час пандемії. Навесні 2020 року ми стали свідками смерті міст — людям довелося обмежити свій простір стінами помешкань, апокаліптичні фото порожніх вулиць постійно зринали у медіа, багато маленьких крамничок, кав'ярень і кафе зачинилися, а їхні працівники втратили роботу, колись активні парки і сквери перетворилися на пустку. У цей момент увиразнилася проста істина: щоб місто жило, його мають наповнювати люди — своїми маленькими рутинами й великими справами. Саме люди творять мережі щоденної співпраці, як формують відчуття безпеки й підтримки, наповнюють місця значеннями та змінюють простір навколо.

Джейн Джейкобс однією з перших почала говорити про планування міста з точки зору людей, які в ньому живуть. На відміну від грандіозних планів архітекторів і забудовників, які своєю монументальністю пригноблювали будь-яку ініціативу, що виходила поза межі їхньої уяви, вона побачила красу і впорядкованість у здавалося б хаотичному плині міського життя. Джейн виступає за ідеї міського різноманіття, змішаного зонування, інтенсивного життя за межами приватних просторів. У цій книзі вона розповідатиме вам історії — про людей у містах і міста для людей, про вдалі й невдалі рішення, про можливості й обмеження. У них зможете побачити себе, своїх сусідів, дітей, що грають у футбол, продавчинь у магазинах, власників майстерень, офісних працівників, міських фланерів, небайдужих містян і містянок, які намагаються втілювати свої мрії про краще спільне життя. Тисячі невидимих зв'язків між знайомцями і незнайомцями протистоять смерті міста й уможливлюють його життя. Цей унікальний порядок може бути нав'язаним ззовні — він виникає зі складних соціальних стосунків і низового відчуття довіри. І саме його так бракує нашим містам нині.

Читання цієї книги, як і будь-якого іншого тексту, передбачає чутливість до обставин її створення (США кінця 1950-х років) і біографії авторки (журналістки й міської активістки). Це подорож американськими містами періоду їхнього розширення в передмістя, будівництва соціального житла й автомагістралей, а також руху проти расової дискримінації та боротьби мешканців і мешканок за справедливіший міський простір. Це час народження мрій про заміський будинок із припаркованими поряд автомобілями й Рози Паркс, яка відмовилася пересісти на інше місце в автобусі. Це десятиліття, яке передує бурхливим 1960-м рокам — а отже й творить можливості для появи). Окрім специфіки моменту, слід також враховувати специфіку місця — розповідь буде про федеративну республіку з особливими стосунками між різними рівнями ухвалення рішень, лініями ідеологічних поділів, із певною політичною культурою й сегментацією публічної сфери, а також іншими принципами розподілу бюджетів і оподаткування. Великою мірою це книга про Нью-Йорк.
Ілюстрація JOSH COCHRAN
Особиста історія Джейн Джейкобс теж важлива для розуміння цього тексту — коротка біографічна довідка відкриває видання й дозволяє нам ближче познайомитися з авторкою. Вона навчалася у Школі загальних студій (School of General Studies) при Колубійському університеті, де здобула знання в дуже різних галузях: від геології й зоології до політичних наук та економіки. Проте найбільше її зацікавили курси з міської географії: Джейн називала себе «міською натуралісткою». Свою ключову працю вона опублікувала у віці 45 років, однак цьому передували десятиліття роботи над текстами для різних часописів — «Iron Age», «Amerika», «Architectural Forum», а також залучення до міського активізму. Серед іншого, вона очолювала Об'єднаний комітет задля припинення реалізації проєкту Lower Manhattan Expressway. І її життєвий досвід жінки, матері, журналістки, активістки, і спосіб пояснення дійсності відрізнялися від загальноприйнятих у тогочасному містоплануванні. Це дозволяло їй звертати увагу на речі, які для професіоналів-чоловіків були неважливими або яких вони взагалі не помічали. Джейн не мала політичної чи економічної влади для втілення рішень щодо розвитку міста, але вона на практиці реалізовувала й описала конкретні кроки — як мешканцям і мешканкам вести діалог із міськими адміністраціями й досягати бажаного. Це кроки, які досі залишаються актуальними і які можна застосовувати на практиці: від публічних кампаній до політичного тиску.
Ілюстрація Google до дня народження Джейн Джейкобс
Попри те, що книгу написано в інший час і на іншому континенті, вона говорить про універсальні речі й порушує універсальні запитання: Хто ухвалює рішення про розвиток міста і чим ці особи керуються? Які сили підтримують життя міста, а які — його ослаблюють? Як проєктувати жваві міста? Які тактики застосовувати? Як балансувати між різними інтересами? Можна не погоджуватися з деякими ідеями чи висновками (скажімо, мене особисто дещо здивували думки Джейн Джейкобс про матріархат), однак авторка вміло застосовує метод спостереження й не ковзає по поверхні, а помічає внутрішню логіку багатьох процесів. Бо планування живого міста — це не тільки й не скільки про побудову транспортних розв'язок чи розміщення лавочок у парку, а про розуміння і врахування контексту кожного місця, про матеріальність і соціальну тканину, які його творять, про цінності, які через цей простір промовлятимуть.

Багато важливих ідей, які свого часу сформулювала Джейн Джейкобс, в українських містах так і не було вповні осмислено й реалізовано. Скажімо, вона доводить, що повноцінне міське життя можливе там, де є змішане використання території і де люди проводять час поза помешканнями. Попри це в наших містах один за одним виникають бетонні вулики нових житлових комплексів, де немає нічого, окрім парковок у дворах. Вона виступає за гідне житло для людей із різними статками, проте власний дах над головою для багатьох досі залишається недосяжною розкішшю. Вона наголошує на ролі локальних центрів соціального життя й доступних просторів, де можна започаткувати власну справу, — та чи багато залишилося в наших містах таких місць, які були б відкритими для всіх охочих? Вона вкотре нагадує, що міську безпеку формує не поліція й високі огорожі навколо кварталів, а постійна присутність людей на вулицях — правило, про яке так часто й так легко забувають. Вона застерігає від сліпої віри у великі плани, які прагнуть перекроїти повнокровне місто. Її книга — це ще одна нагода замислитися про те, як відбувається планування майбутнього наших міст і наскільки гнучкими є його інструменти.

Знайомство з цією працею нині стимулює думати про те, чим буде місто в світі після (під час?) пандемії: що підтримуватиме змішане використання простору, коли багато раніше соціальних активностей — навчання, робота, спілкування з друзями, перегляди фільмів, купівля товарів тощо — перенесено в приватні помешкання? Як зберігати неформальні і необов'язкові взаємодії, коли всі змушені дотримуватися «соціальної дистанції»? Де спільноти вулиць, кварталів і міст зможуть зібратися, щоб разом сформулювати і згодом висловити бачення бажаного розвитку? Сподіваюся, власні міркування щодо цих та інших питань у вас виникнуть під час гортання роботи Джейн Джейкобс.

Ілюстрація Google до дня народження Джейн Джейкобс
Постер з основними принципами Джейн Джейкобс, художник Джеймс Гуллівер Хенкок.
У цьому вступі я не пропоную вам оптики для читання — впевнена, кожен і кожна віднайде в книзі те, що найбільше зрезонує з вашим досвідом, а також те, з чим захочете подискутувати — але зроблю видимими деякі редакторські рішення. Це книга про містопланування (urban planning) — про ідеї щодо майбутнього міст і про їх втілення на практиці. Попри більшу поширеність в українському професійному середовищі поняття «містобудування», обраним словом вирішили наголосити й на важливості плану в уяві про місто, і на інтелектуальному корінні цього терміну, який походить зі західної традиції. Важлива роль у книзі належить кварталам і сусідствам (neighborhood), нетрям (slumms) і їхньому перетворення (unslummed slum), основним способам використання (primary uses) і вторинному різноманіттю (secondary diversity). У цій публікації ми адаптували до українського контексту міри відстані й ваги — замість футів тут знайдете метри, замість акрів — гектари тощо, а також використали нейтральну і актуальну на сьогоднішній день термінологію на позначення різних расових і соціальних груп. Інколи ви натраплятимете на редакторські примітки — це додаткова інформація про деяких важливих персонажів і уточнення.

Книга, як і місто, є результатом роботи багатьох. Українське видання не було би можливим без внеску 270 доброчинців і доброчиниць, підтримки від фонду «Відродження», багатьох годин перекладацької, редакторської, коректорської, дизайнерської, менеджерської праці, «СANactions», які зрозуміли важливість цієї публікації й доклали всіх зусиль, аби вона потрапила до українських читачів і читачок. Імена всіх тих, хто долучилися до появи цієї книги, ви знайде на її сторінках.

Через шість десятиліть після виходу «Смерті й життя великих американських міст» ця книга залишається актуальною, як залишаються актуальними ті виклики, про які говорила Джейн Джейкобс. Можливо, ми так само, як і авторка книги, маємо засумніватися у тому, що зараз вважається догмою містопланування. Можливо, ми маємо бути так само критичними й не приймати на віру все те, що чуємо з високих кабінетів. Бо коли пропонуємо альтернативи й відстоюємо те, що для нас важливо, попри супротив тих, хто сильніший, — то Джейн ніби десь поруч, на нашому боці. Коли виходимо за межі дому й починаємо уважніше придивлятися до свого міста, то робимо те саме, що колись зробила ця жінка. Коли нам не байдуже, в якому просторі жити, — то ми продовжуємо її справу.
Наталя Отріщенко,
Наукова редакторка видання,
Дослідниця в Центрі міської історії Центрально-Східної Європи