CANactions

Життя після "Смерті і життя": Чому варто читати Джейн Джейкобс у 2021 році?

Життя після "Смерті і життя": Чому варто читати Джейн Джейкобс у 2021 році?

У травні 2021 року у видавництва CANactions виходить україномовне видання книги Джейн Джейкобс "Смерть і життя великих американських міст". Видання здійснюється за підтримки спільноти добричинців/ниць, Міжнародного фонду "Відродження" та Saga Development.

8 квітня відбувся CANactions School Talk "Життя після "Смерті і життя": Чому варто читати Джейн Джейкобс у 2021 році?" з Наталею Отріщенко, науковою редакторкою україномовного видання. Під час зустрічі ми не встигли обговорити всі питання, які надійшли від нашої спільноти, тож публікуємо питання-відповіді у цьому матеріалі.

Чому багатший Київ з більшою кількістю прогресивних і активних молодих людей з модерним світоглядом відстає від бідніших (і здавалося б консервативних) Львова, Вінниці, Івано-Франківська у процесі впровадження сучасних досягнень нового урбанізму?

Наталя Отріщенко (НО): Більші міста мають більше "руйнівних грошей" (термін Джейн Джейкобс). Відповідно там, де у тебе сильніший ворог, важче втілювати власні ініціативи. Свого часу у Львові була досить цікава дискусія — а це було під час презентації книги про модерний Київ [йдеться про "Живучи в модерному місті: Київ кінця ХІХ-середини ХХ століть"] — про те, що перемогло у цьому місті: місто чи столиця? Для Києва це теж великий виклик — бути столичним містом і містити в собі не тільки місцеву адміністрацію, а й репрезентативні інституції на рівні держави. Відповідно, тут місто справді у складній ситуації, однак, я вірю потенціал громадських ініціатив.

Як ви вважаєте скільки людей в міських адміністраціях читали або будуть читати цю книгу? (Alex)

НО: Повертаючись до ідеї Джейн Джейкобс, я таки вірю у зв'язки. Можемо мати людину, яка прочитала Джейн Джейкобс в адміністрації Маріуполя, Жмеринки, Києва, Львова, Жовтих Вод і Сум. Припустимо, всі ці люди прочитали і перейнялися, але через те, що всі вони розрізнені у просторі і у можливостях, вони не зможуть діяти ефективно.

Однак, якщо цю книгу прочитають всі працівники адміністрації у місті Суми, тоді, можливо, вони разом зберуться на каву, обговорять ці ідеї, вирішать, наскільки вони є актуальними для міста Суми, і чи варто щось з цього враховувати у майбутній політиці.

Отже, не беруся казати, скільки людей читали - я переконана, що з текстом знайомі багато де, але, я дуже сподіваюся, що після виходу тексту українською, з ним ознайомиться набагато більше людей, і не тільки представників і представниць адміністрації.

Как в городах миллионниках и их предместье уйти от такой плотности застройки? Если местная власть постоянно в доле...

НО: Про щільність міської забудови Джейн Джейкобс пише дуже багато. Одне з питань яке вона ставить — наскільки щільним має бути місто? Для того, щоб воно було ефективним, місто має бути щільним. Саме тому вона є досить критичною до міських передмість, які активно розростаються у час, про який вона пише. Як відійти від щільної забудови також є питанням того, що є щільною забудовою. Відповідь Джейкобс є функціональною — вона не пропонує жодних числових відповідників, вона говорить, що щільною є та забудова, яка є ефективною. Якщо ж забудова є неефективною, то вона або недостатньо щільна, або ж надто щільна чи перенаселена. Вона робить важливе розрізнення - висока щільність не означає перенаселення, бо перенаселення - це кількість людей у житлі, а не кількість жител на одиницю площі.

Тож, вона переконана, що щільне місто — це ефективне місто. Як зробити місто більш щільним не змінюючи його забудови? Питання до способу і бачення забудови міста. Житло може бути дуже різним — елітні анклави у місті, які можуть бути дуже розпорошеними і неефективними, це можуть бути вулики, які будуються з мінімальним дотриманням будівельних норм і з максимальним витисканням ресурсу з територій. А щодо місцевої влади, то для цього у нас є чудовий інструмент — вибори.

Як переконати користувачів автівок у великому місті, що пріоритетно треба розвивати транспорт громадський і велосипедний, а від розширення й будівництва нових міських автодоріг слід утриматися? (Артем Сосіпатров)

НО: Користувачів автівок не треба ні в чому переконувати. Коли є достатня міська інфраструктура, яка дозволяє тобі робити вибір — сісти на велосипед чи на автобус і так само ефективно добратися з точки А в точку Б, тоді я зможу обрати громадський або немоторизований вид транспорту, бо це ефективніше, дешевше, і не вимагатиме від мене утримувати автомобіль, шукати де його припаркувати тощо. Тому я вважаю, треба слідувати за інфраструктурою, а не змушувати людей міняти власні практики силою самого лише переконання.

Чи можна стверджувати, що урбаністика як наука — це не про конкретні рішення а скоріше про філософію міста? Чи будуть майбутні урбаністи!в Україні! важливими спеціалістами для суспільного життя чи будуть лише дискутувати між собою про різноманітні ідеологічні ідеї?
Чи існує поняття "чистого урбаніста" як такого, чи це як лікар, що має обрати собі напрям: транспортник/ландшафтний дизайнер/інженер/соціолог/архітектор чи врешті-решт політичний діяч або активіст. адже всі ці професії, ролі по факту стоять на чолі процесу створення міст? (Наталія Якименко)


НО: Я за освітою є соціологинею, і соціологія міста є моєю пристрастю. Я себе локалізую десь в цій ділянці, хоча розумію, що урбаністика - це досить широке поняття і воно дуже контекстуально залежить. Наприклад, в Польщі урбаністикою називають те, що у нас називають містобудуванням. Саме поняття може розумітися по-різному у різних середовищах: для архітекторів це одне, а для соціологів може бути чимось іншим. Але мені здається, що урбанізм має базуватися на цінностях (бо самі урбаністи й урбаністки є носіями певних ціннісних орієнтацій щодо того, що є добре, а що є зле - для міста і назагал), але він точно має бути прикладним - це не тільки люди, які збираються і говорять з філософських позицій. Принципи і ідеї мають перекладатися на реальність і проблеми міста.

Юлія Попова: Мені здається, ціннісна основа безумовно є дуже важливою. У розрізі практики, варто говорити про "новий урбанізм", який вбирає у себе низку підходів, і, все ж таки, ціннісних, нормативних бачень того, яким має бути місто. Раз і назавжди "математично" довести, які практики "правильні" - скажімо, ходити пішки чи їздити автівкою - ми не можемо. Відповіді на питання розвитку і організації міста ціннісні. Наразі, суспільство, активісти та ширше коло професіоналів через досвід і практику прийшли до певних переконань, які вкладаються у це поняття "нового урбанізму".

З точки зору академічної, в Німеччині, наприклад, називається міждисциплінарне поле, яке включає у себе здобутки, підходи, тексти з різних дисциплін - соціології, міського планування, гуманітарні тексти. Часто, урбанізм в академічному сенсі - це часто про міські дослідження, історію міста, політичний аналіз (згадую як приклад програму European Urbanism в Університеті Ваймара), а от про практику міського розвитку і управління міськими процесами - це міське планування, а ще є міський менеджмент. Оці останні дисципліни можуть мати дуже розгалужені та специфічні напрямки, як-от менеджмент відходів або менеджмент водних ресурсів у місті. Передосновою для такої спеціалізації може слугувати диплом з міського планування/менеджменту або ж диплом цивільного інженера.

Проте, вищеописана система професіоналізації існує у відповідній дуже розгалуженій системі міського планування та управління, а ми знаходимося у зовсім іншій ситуації. Нам інколи потрібно адвокатувати досить базові рішення, які ще й досі відсутні в українських містах, і виступати для цього спільним фронтом. Дуже багато загальноприйнятих у світ настанов щодо того, як успішне місто має розвиватися, у нас ще не практикуються. Саме тому, цей парасольковий термін "урбаніст/ка" у нас більш широкий, а такі чіткі спеціалізації можуть бути відсутніми. До того ж, ціннісна основа і бажання адвокатувати необхідні зміни у містах є ще більш важливою, ніж будь-де.
Щільна забудова Грінвіч Вілледж у 1950.
Джерело: https://line.17qq.com/
Чи вважаєте Ви, що Джейн Джейкобс у свій час стала революційним регулятором локального збагачення економіки США за рахунок її ідеї пріоритетної пішоходизації руху (яка породжує активізацію міських просторів і малого бізнесу, що безперечно збагачує державу) та впровадження тенденцій нового урбанізму, який не дозволяє просування тотальної автомобілізації? (Єгор Перепелюк)

НО: Про те, чи мала вплив її книга, Джейн Джейкобс розмірковує у передмові до своєї книги. Відповідь — і так, і ні. З одного боку, їй здається, що впливу не було, а з іншого - може, десь і повпливала, але не завжди, як їй хотілося би.

Тут показовою є історія про "крамницю на розі". На одній з конференцій вона розповідала про важливість різноманіття і згадала про "крамницю на розі", яка є важливою для міста, а саме для творення локальної спільноти. За цю фразу вчепилися і, як зараз кажуть, "вирвали з контексту". Потім вона часто чула як творці якихось проектів зверталися до неї - "От дивіться, ми вас почули, зробили крамницю на розі, щоб спільноті було де збиратися! Тепер наш квартал буде ефективним." На що Джейкобс відповідає: "Не про це йдеться, моя історія інша." Важливо, щоб була ця спільнота і підтримувала цей простір, а не запхати у кожен проект "крамницю на розі" і сказати як ми класно дотримуємося ваших заповітів.

Тут важливо сказати, що Джейн Джейкобс не є авторкою однієї книги. Так, "Смерть та житті великих американських міст" — найвідоміша, але вона багато писала і після, і дуже багато писала саме на економічні теми. Надихала, в тому числі, лауреата Нобелівської премії з економіки [йдеться про Роберта Емерсона Лукаса і його дослідження інновацій і людського капіталу, на яке вплинули ідеї Джейн]. Тому, я думаю, вона все ж таки мала вплив, можливо не саме через цю книгу, а через свою творчість назагал.

Наскільки я знаю, в Україні, як і в інших пострадянських країнах, на відміну від країн Заходу (зокрема США), процент homeownership доволі високий (хіба не 90%?) Виходячи з ідей про право на житло, які висловлює і Дж Джейкобс, чи ставить це Україну в кращу "початкову позицію" з точки зору реалізації цього права? чи ми вже втратили той "аванс" через те що житловий фонд не оновлюється і забудова ведеться хаотично? (Катерина)

НО: Високий рівень володіння житлом ще не означає, що житлове питання вирішено. Якщо ми подивимося на те, скільки людей винаймають житло, у наскільки незахищеній ситуації вони знаходяться… Це історія про дуже непевні і "сірі" стосунки. Також це історію про, можливо, величезне володіння нерухомістю однією людиною, яка записана на всю родину, і на контрасті - про людей, які ютяться у маленьких приватизованих квартирах, і не мають можливості у жодний спосіб покращити собі ці житлові умови. Так само це про людей, які отримали житло і не можуть його утримувати, бо житло це також вимагає певних амортизаційних витрат - регулярний ремонт, вкладання в інфраструктуру. Житлова політика - це величезна тема, я лише коротко намітила загальні напрямки. Якщо вам цікаво дізнатися більше - читайте аналітичний звіт або статті CEDOS.

Павло Федорів, CEDOS: Масова безкоштовна приватизація житла мала дуже неоднозначні наслідки. З одного боку, вона дозволила зберегти дах над головою в непевні часи гіперінфляції, з іншого - закріпила та поглибила всі існуючі на той момент нерівності в житлі й змінила уявлення про те, якою має і може бути житлова політика. Висока частка приватної власності у нас є лише свідченням формальної власності на житло - мільйони допомогосподарств сьогодні потребують субсидій на оплату житлово-комунальних послуг. В умовах, коли це житло терміново потребує капітальних ремонтів, ми маємо шанс змінити житлову політику - відремонтувати житло і перевести його у фонд неприбуткового орендного житла.

Чи вважаєте Ви, що Дж Джейкобс врятувала американські міста від набуття ними ролі містопланувального «антиприкладу» забудови для інших міст світу? Зокрема від ідей Роберта Мозеса. (Єгор Перепелюк)

НО: Думаю, що міста рятувала не стільки Джейн Джейкобс, скільки люди, які були натхненні її ідеями (навіть якщо вони і не знали про авторку і її письмо, то інтуїтивно відчували, що щось у їхніх містах відбувається не так, як мало би). Бо це історія про спільнодію — лише працюючи разом, попри незгоду в якихось речах, але погоджуючись щодо головного можна досягти бажаного. Для мене є показовою розповідь Джейн про боротьбу за Вашингтон-сквер парк, через яку планував провести дорогу той-таки Роберт Мозес - серед громади були дуже різні, часом протилежні бачення майбутнього цього простору, але мешканці і мешканки облишили суперечки і зосередилися на головному. Цей урок є дуже важливим і для нас тут і зараз. А ще порятунок чогось — це процес, який ніколи не закінчується. Для того, щоб протидіяти "смерті міст", потрібно докладати зусиль щодня.


Чи доцільно впроваджувати цінову політику щодо заторів (платні парковки, платний в'їзд у центр міста) у маленьких містах, якщо до них приїжджають власники автомобілів із навколишніх сіл, у яких менші доходи? Дякую за презентацію! (Едуард Дібрівний)

НО: Кожному місту варто вести власну політику щодо мобільності з урахуванням можливостей і потреб тих, хто у місті живуть і хто його відвідує. Особисто я є прихильницею розвитку мереж громадського транспорту, пішохідних і велосипедних маршрутів. У моєму ідеальному світі мешканцям і мешканкам міст не потрібно постійно сидіти за кермом, а якщо людина приїхала у місто на автомобілі, то вона може залишити його на стоянці і далі рухатися у своїх справах громадським транспортом. Вартість парковки тоді залежатиме від її розміщення.

Чи є обман і нереалізовані очікування, які полягають у розриві між реальністю і візуалізацією основним чинником занепаду міст? Яким чином його зменшувати? (Alex Chyzhenko)

НО
: Не певна, що існує один універсальний чинник занепаду міст – у кожній конкретній ситуації слід враховувати історичний контекст, наявність (і відсутність) різного типу ресурсів у місті, особливості локальних спільнот, специфіку регіону тощо. Я б також розділяла свідомий обман (забудовник зводить сім мансардних поверхів) і обман через незнання (журналіст подає неповну інформацію про проект), а також нереалізовані очікування (відсутність дитячого садка у ЖК), адже йдеться про різних дієвців цих процесів: обман чинять ті, хто мають для цього капітал (політичний, економічний, соціальний), у той час як очікування є радше пасивною, патерналістською позицією. Зменшувати негативні наслідки поєднання цих двох умов можна через більш свідому й поінформовану позицію: тоді одні можуть уникнути несвідомого обману через незнання, а інші будуть більш критичними до власних очікувань.

За всі роки існування книжки чи було втілення ідей на практиці, чи все так і залишилося ідеалістичною картиною? (анонім)

НО: Низка ідей Джейн Джейкобс взяли на озброєння представники і представниці "Нового урбанізму". Скажімо, змішане зонування (особливо поєднання житла і комерції), короткі квартали, пішохідні простори, ідеї щодо візуального порядку вулиць активно використовують у різних – не лише американських – містах. Деякі ж пропозиції, як-от спосіб реформування житлової політики через Управління житлових субсидій, залишилися лише на сторінках її книг. Але я вважаю, що головним спадком Джейн є не стільки дослівне відтворення "букви" ідей, скільки слідування "духу" книги: критичність до великих планів, уважність до деталей, людиноорієнтованість міста.

Наскільки актуальне питання спільного простору в контексті дворів?) Як окреслити особистий простір, не будуючи парканів і огорож? (Татьяна Комар)

НО: Дуже актуальне! У великому місті часто бракує таких "проміжних" просторів – достатньо приватних і водночас публічних. Двори є середовищами дитячої соціалізації, комунікації між сусідами, своєрідного переходу між закритістю помешкання і відкритістю вулиці. Особисто я дуже люблю львівські підзамчанські дворики – у них є своя, дуже своєрідна соціальна атмосфера. Водночас двори нових ЖК, які в промо-матеріалах зображають сповненими життя, у підсумку часто перетворюються у стоянки автомобілів. Питання окреслення приналежності простору вирішується через містопланувальні інструменти й дизайн простору – інколи достатньо чіткого зонування (наприклад, за допомогою різного покриття чи зелених насаджень), аби зрозуміти призначення місця.

Які сенси можуть стати рушійною силою для відродження великих міст? (Alex Chyzhenko)

НО: Для мене важливою є ідея гідного життя – життя, яке передбачає наявність домівки, місць для навчання, праці, відпочинку, можливостей для розвитку і спілкування, доступу до соціальної і культурної інфраструктури, якісних комунальних послуг, середовища для рекреації. Також міста можна перевинайти через ідею зв'язків: між людьми, просторами (всередині міста і назовні), ідеями. Велике місто відкриває нам доступ до багатьох мереж, а відтак багатьох можливостей. Цю властивість варто цінувати й всіляко розвивати – протидіяти фрагментації міста і творення у ньому анклавів, стимулювати різні форми пов'язаності: транспортної, інфраструктурної, інформаційної, соціальної.
Кафе на розі у Грінвіч Вілледж, 1975.
Джерело: https://ephemeralnewyork.wordpress.com/tag/old-new-york-buildings/
Як змусити суспільство боротися за місто, переконати що покращення міського простору змінить якість їхнього життя? (Татьяна Комар)
Як змінити погляди наших людей що повністю впевнені що 26 поверхів і по 4 полоси в обидва боки це ідеально? (Валентин Янчарук)
Яким чином ліпше закликати людей нести відповідальність за місто, де вони живуть? Чи принаймні донести до них це (Нікіта)

НО: Будь-які серйозні зміни в поведінці й цінностях людей вимагають роботи «на довгу дистанцію». І тут йдеться не лише про відповідальність за місто, а й про правову культуру назагал. Для того, щоб стимулювати ці зміни, варто залучати освіту (формальну і неформальну), творити і промувати «кращі практики» управління і прийняття рішень у місті, розробити прозорі та зрозумілі правила гри, швидко реагувати на порушення. Корисним також може бути інформування про успішні приклади (бажано з інших українських міст, які мають схожу історію і спільні для багатьох міст виклики). Слідом за Робертом Парком і Девідом Гарві я повторю: те, якого міста ми прагнем, – це питання про те, якими людьми ми хочемо стати. Реформувати місто неможливо не реформувавши інші сфери (насамперед потрібне прозоре судочинство) і не забезпечивши цим ініціативам законодавчу підтримку. Також я думаю, що на погляди людей слід впливати не шляхом «нагляду і покарання» – вірю, що через позитивні приклади і підсилення успішних ініціатив можна досягнути значно більшого.
Джейн Джейкобс протестує проти будівництва автомагістралі через Грінвіч Вілледж.
Джерело: https://www.mediapolisjournal.com/2019/10/phenomenological-reading-of-jane-jacobs/
А до книжки буде аудіоверсія? (Polina Vietrova)

НО: Рішення про це приймає видавець. Але мені самій цікаво, яким би голосом говорила Джейн? (Для себе я би попросила роль місіс Костріцькі, щоби трішки понарікати).

Олена Возняк: Дякуємо за класну ідею, але все ж таки почнемо з друкованої версії. Готуємо тут кілька сюрпризів для читачів.

Чи маєте приклади результативних і надихаючих Jane Walks в світі? Чи започатковані вже урбаністичні Jane walks в Україні школою CANactions? Ми готові долучитись )

НО: Мені дуже подобається ініціатива Jane Walks – міських прогулянок, які ініціюють і проводять мешканці та мешканки міст по цілому світі – адже вони розповідають людську історію простору, вчать цінувати те, що нас оточує, творять і підтримують міжособисті зв'язки. Будь-хто може зголоситися до участі і додати своє місто до мапи світу Джейн. Завдяки CANactions, ці прогулянки започатковано відбуватимуться у Києві.

ОВ: Спочатку ми планували провести подію 4 травня, у день народження Джейн Джейкобс. Проте через суворі карантинні обмеження та напружену епідеміологічну ситуацію в Києві командою було прийнято рішення перенести Jane Walk на вересень 2021 року. Прогулянка містом відбудеться напередодні Міжнародного архітектурного фестивалю CANactions 'Homes for Tomorrow'. Запрошуємо всіх охочих приєднатись до довгоочікуваної події і зустрітись разом 18 вересня у Києві.
Jane's Walk у Нью-Йорку, 2018.
Джерело: https://www.mas.org/events/janes-walk-nyc-2019/
Наталю, якби ви були депутатом у невеликій сільській громаді у Київській області (до 30000 мешканців), які б проєкти в першу чергу впроваджували для розвитку урбанізму на селі:)), враховуючи велику кількість сільського населення, але паралельно й велику к-ть сучасної молоді? (Ірина Білозор)

НО: Мій перший крок був би дуже-дуже простий! Більше того, я вважаю, що це має бути перший крок будь-якого чито депутата/ки чи посадовця/ки в будь-яких органах адміністрації. Цей крок - провести дослідження і зрозуміти "де я" і "що я". Тобто, що це за громада, яку я маю честь представляти; які є потреби; що це за люди; де вони працюють; чи йдеться про маятникову міграцію? чи йдеться про роботу тут, на місці?

Взагалі, зрозуміти, що це за простір, що це за люди, з якими я маю давати собі раду. Зорієнтуватися на місцевості - який є ландшафт, який тут тип забудови, якими ресурсами ця громада володіє. Дослідивши це я зможу змобілізуватися, щоб робити громаду більш ефективною, щоб ці люди жили трошки щасливіше. Очевидно, що це від мене не залежить, але я би принаймні хотіла, щоб люди мали роботу там, де вони живуть, або принаймні могли себе реалізувати. Тож, наслідуючи логіку Джейн Джейкобс, є основні способи використання, а є так зване вторинне різноманіття, яке виростає там, де є основні способи використання. Якщо є помешкання, робота і доступ до рекреації - чисте повітря, зелена зона у пішохідній доступності, місцева спільнота - то довкола цього вже з'являться дозвілля, можливості і так далі. Але без цієї основи ми, на жаль, не можемо зробити нічого.

Тому я би спочатку зрозуміла, що у нас є і що ми можемо розвивати, і як нам працювати з цим ресурсом так, щоб ці люди могли залишатися вкоріненими і бути щасливими там, де вони є.

Чи вважаєте Ви, що постмодерне суспільство досі не досягло того рівня свідомості й прямої демократії, при якому активізм та думка громадськості досі не мають вагомого впливу на «великий бізнес» та забудовників (зважаючи на той факт, що Дж Джейкобс так і не змогла вплинути на будівництво World Trade Center) (Єгор Перепелюк)

НО: Для того, щоби впливати на процеси у місті, потрібні механізми. Протистояти руйнівним грошам великого бізнесу і забудовників громадяни й громадянки можуть через інституції: міські адміністрації, суди, медіа. Однак для успішного протистояння необхідні (а) незалежність цих інституцій, (б) можливості громадськості з ними комунікувати. Якщо щодо комунікації існують більш-менш дієві форми (ті ж таки громадські слухання, петиції чи звернення до журналістів чи журналісток задля розголосу проблеми), то щодо незалежних інституцій питання, на жаль, відкрите. Все ж я думаю, що інституційне "перезавантаження" в Україні уже розпочалося і хочу сподіватися, що воно відбудеться перш ніж нашим містам буде завдано непоправної шкоди.

Які думки з книги, на твою думку, найбільше допоможуть у розвитку саме малих міст? (Поліна Вєтрова)

НО: Джейн Джейкобс наголошувала, що її книга стосується досвідів саме великих міст і тому потрібно дуже обережно переносити зроблені нею спостереження на контекст містечок. Однак деякі поради є досить універсальними: намагатися зрозуміти місто перш ніж пропонувати зміни, дивитися на міський простір як на процес, включатися у спільнотворення міста і брати на себе частину публічної відповідальності (як за щоденне життя вулиць, так і за творення стратегії розвитку міста).

Чи погоджуєтеся Ви що в пострадянських країнах складніше налагодити контакт "експертів" із суспільством, адже у нашому контексті звичайних людей не звикли питати щодо будь-яких змін у місті. (Тетяна Комар)

НО: Історичні спадки до певної міри відіграють роль в українському містобудуванні – цю тему я досліджую у рамках свого пост-док проєкту. Однак сама проблема є значно ширшою: йдеться не лише про радянську планувальну традицію, а й про особливості ринку, який формувався у 1990х і 2000х. Я переконана, що потрібно підтримувати майданчики для комунікації між експертами й громадськістю, де обидві (на цьому наголошую – обидві) сторони будуть чути одна одну. Бо йдеться не лише про часом зверхнє ставлення професіоналів до не-професіоналів, а й про зневагу до будь-якої експертизи в громадському середовищі. Такими майданчиками можуть бути громадські слухання чи громадські ради при інституціях. Одним із важливих інструментів налагодження діалогу вважаю добре продумані і методологічно виправдані соціологічні дослідження, результати яких слід включати до міських політик. Врешті, я впевнена, що учасницьке дослідження є чудовою формою діалогу.