CANactions

«Будувати і жити: етика міст»
Річарда Сеннетта:
передмова до українського видання

«Будувати і жити: етика міст» Річарда Сеннетта: передмова до українського видання
Альона Ляшева
«Будувати і жити» — це рефлексія над тривалим досвідом життя й планування у містах по всьому світу, і в заможних, і в бідних країнах, це осмислення історії розвитку міст, а також власних успіхів та помилок як соціолога й містопланувальника, а головне — книга містить пропозиції щодо майбутнього міст.

Річард Сеннетт закликає нас не лише критикувати та мріяти, а йти, хай маленькими кроками, але впевнено, до утопії. І його утопія — це відкриті й справедливі міста для кожного і кожної.

Шлях, який пропонує автор, — відкрите містопланування. Участь містян у процесі ухвалення рішень про пріоритети розвитку міст і про форму простору — це не розкіш, а потреба, мета і метод. На противагу часто лише символічній партисипації, що організовується для легітимації вже домовлених між елітами рішень, Сеннетт пропонує повністю переосмислити наявні практики містопланування. Змістити оптику із запитання «Для кого ми будуємо?» на запитання «Що нам потрібно?».

У такому досить простому формулюванні закладено глибинну зміну суб'єкта містопланування — із тих, хто тримає у своїх руках капітал і владу, на тих, хто, власне, проживає буденність у містах. І відповіді на запитання «Що нам потрібно?» можуть бути досить несподіваними, адже жителі «застарілих» мікрорайонів можуть не хотіти їх розвивати, жінки можуть почуватися безпечно вночі не завдяки поліціюванню, а завдяки освітленим і пожвавленим вулицям і скверам, і навіть можливо, що дітям більше подобається гратися на майданчиках не з м'яким покриттям, а вимощених камінням. Але справа не в тому, які рішення кращі, а в тому, що кращі рішення неможливо знайти одноосібно або в групі експертів, яким не жити в цьому середовищі.

Протест на захист будівлі "Квіти України". Фото Cedos
Цікаво, що переклад Сеннетта зроблено відразу після видання українською «Бунтівних міст» та «Життя і смерті великих американських міст», адже пропозиції Сеннетта вибудовують місточок між політекономічною критикою Девіда Гарві й антиавторитарною критикою Джейн Джейкобс, а водночас являють собою практичніший путівник у світ знань про міста.

Оптика Сеннетта звертає увагу на питання, які на перший погляд можуть видаватися не пов'язаними із містоплануванням, — наприклад, значну увагу приділено питанням міграції, розумних технологій, зміни клімату. І те, що підхід відкритого містопланування спрямовує наш погляд на найактуальніші питання для глобального людства, іще раз наголошує, що жодне місто не може стати оазою на мапі понівеченого війнами, голодом, повенями й пожежами, гендерно зумовленим насильством і расизмом світу, і що майбутнє міст прямо пов'язане з тим, як ми вирішимо накреслити майбутню світову історію. Водночас, солідаризуючись зі своїми колегами і колежанками, Сеннетт наголошує, що саме з міської політики може починатися діалог про політику глобальну.

Ця книга закликає до діалогу — діалогу, який неможливо завершити, що автор сам визнає і схвалює. Тому дозволю собі продовжити діалог із позиції української дослідниці й активістки. Як колективно ухвалювати рішення, що вимагають розуміння складних технологій, як­от рішення щодо адаптації та спротиву змінам клімату? Як вибудовувати політичну участь в умовах високої і таки виправданої недовіри до влади й ризиків для життя і здоров'я активістів? Як, маючи прекарну зайнятість, знаходити час і ресурси для участі в міській політиці?

Марш за Київ, 2 жовтня 2021 року. Фото: Хмарочос
На ці та інші питання немає однозначних відповідей. Їх важливо обговорювати, але вже тут і зараз виникають ситуації, які показують, що відповіді на них можливі, і не лише теоретичні, а й практичні. Поки ми працювали над цим виданням, киянам і киянкам вдалося захистити місце й будівлю, яка для них цінна. Вдалося змінити оптику із «Для кого ми будуємо?» (відповідь була банальна — для прибутків забудовни­ка) на «Що нам потрібно?». Повністю відкинувши статус­кво пріоритетності права приватної власності бізнесу над інтересами містян і містянок, вдалося врятувати «Квіти України». І такі події неминучі, вони навіть мають усі шанси стати тенденцією.

Попри те, що шлях до відкритого містопланування довгий, конфліктний і справді тяжкий, уже зараз ми бачимо, що перші, нехай і слабкі кроки робляться. Громадяни і громадянки, розуміючи всі ризики, потенційні поразки й конфлікти, беруть відповідальність за своє місто на себе, і не лише відповідальність за власний двір — а колективну відповідальність за весь міський простір. І пропозиції Сеннетта — це нарис утопії, до якої вже багато хто з нас починає крокувати. Ця утопія примарна, адже вона спрямована в майбутнє, а не в минуле, вона неоднозначна, адже не прописана чітко авторитарною інституцією. Творити її нам, і як — на всі 100% не знає ніхто. Такий шлях можна відкидати як нереалістичний, а можна спробувати прямувати ним, хай навпомацки, але разом.
Вибір за нами.
Альона Ляшева,
Наукова редакторка видання,
PhD в галузі соціології